Ну, власне, під цим лозунгом я і живу останні кілька днів.
Нарешті зникли синці під очима, бо висипаюсь на всі 100. Самій дивно, звідки у мене такий талант до сну взявся)
Радую себе чисто дівчачими косметичними процедурами, дивлюся всякі фільми, їм полуницю...
ну тобто роблю все, аби тільки звіт з практики не писати))
Ну і ще іноді від нєфіг робити бігати стала вечорами. Ніколи не думала, що отримуватиму від цього задоволення.
Шкода тільки що за 18 днів почнуться держіспити...і знову повернуться безсонні ночі, страшний дефіцит часу і напруга. Але ж це буде потім.
А зараз релакс-релакс-релакс...

була на презентації Декамерона.Хороші вони, але мені здалося шо Поваляєва і Ушкалов трохи сковані були. А от Дереш - як в своїй тарілці.
Харашо, но мало.
Ну і спешелі фор май діар Одрі)))
( ну шо, дарагая, танцуй пасадобль))) )

На цьому тижні мені таки вдалося купити і прочитати Декамерон.


Спочатку дівчата-консультанти в магазинах мені вперто пропонували Джовані Бокаччо, і як водиться той Декамерон, який мені треба я купила зовсім випадково)
З того що сподобалось - це Софія Андрухович, Любко Дереш, Дністровий зі своєю "Білою дівчинкою", як завжди смішна Карпа. Ну і Ушкалов, подабається мені як він пише.
Жадана і Прохаська читати почала, але згодом відклала. Не пішло якось. Залишу на потім, як там у Карпи, "на чорний день")))

Ну і ще цікаво буде сходити на презентацію 27.05 в Емпіку на Театральному бульварі.
Обіцяють Дереша, Поваляєву і Ушкалова.
Якщо не буде землетрусів і цунамі - точно піду.

Другий день читаю Полозкову.
Вона неймовірно крута
( я не знаю, як у неї виходить писати про таке  )

ідіотсько-позитивний настрій. давно такого не було. тільки тсссс, нікому не кажіть, бо зіпсують)))
не знаю де він взявся. може просто виспалась нарешті, може виною всьому величезне горнятко кави...карочє кайфую і сама не розумію чого.
а може це все вчорашній вечір джазової музики в кафе, куди ми випадково з подругою зайшли і просиділи там весь вечір. це було просто чудово.
завтра останній іспит з англійською але я сумніваюсь, що готуватимусь до нього.
хочеться співати-гуляти-читати-спілкуватись-танцювати-посміхатись.

чумаданний такий настрій. а хочеться спокою.
попереду тижні два відпочинку. але мозок відмовляється це усвідомлювати.

а ще я помітила, що найкращий шопінг трапляється саме тоді, коли ти на нього не очікуєш. Ну зовсім випадково купила собі крутий сарафан. тепер мені потрібне тепле літо, щоб я могла його носити))

а наразі якась незрозуміла весна.
і я знову збираюся дивитися Вогнем і мечем.
нічого не можу з цим вдіяти.

Сьогодні я щаслива як слон)
Були у родичів в гостях і вони мені віддали родинну Біблію 1908 року, яку моєму прапрадіду у шпиталі подарувала під час першої світової війни велика княжна. Нажаль, зараз не відомо достеменно яка саме з них...на то є ряд причин. По-перше, після революції про такі речі вважали за потрібне мовчати. А по-друге, частина першої сторінки з її підписом частково вирвана, знову ж таки, з метою убезпечити себе і свою родину.
Тепер у мене, так би мовити, повний комплект-молитовник(його княжна подарувала разом з біблією, після смерті прапрадіда він зберігався у мого діда, теж був підписаний і теж видно, що напис наполегливо віддирали...самі завитки незрозумілі лишились) та оця Біблія.Під час другої світової війни і окупації ці книги були в числі тих небагатьох речей, які моя родина намагалася зберегти.
Але прикро усвідомлювати, що для мого дядька ця Біблія нічого не означає...він сам про це сказав((

А нас сьогодні п*яний викладач відпустив з останньої пари.
Смішно так було бачити як всі ці дорослі людини, які претендують на те щоби нас життю вчити, тишком-нишком розбігалися по кафедрах і лабораторіях аби почати святкувати 8 березня...а, ну і дуууже літній поважний викладач, який вийшов на сцену аби привітати "від профспілки всіх жінок нашої академії в особі ректора" теж порадував таким собі танцем з корзиною квітів а-ля "караблі лавіравалі-лавіравалі..."
блін, ну не не можу я себе змусити сприймати 8 березня як свято.
єдина для мене радість в цей день - неймовірна кількість тюлбпанів всюди. Дуже люблю їх.

Поверталась я оце пару годин тому з занять і в переповненій маршрутці зрозуміла, що мене дико бісить, коли мене роздивляються. Незалежно від того чоловіки це роблять чи жінки. Жахливо виснажливо ловити на собі чужі погляди після 5 пар. При чому я знаю що зі мною все в порядку. Невже в маршрутці вже нема чим зайнятися, як нахабно і безсоромно розглядати інших?! Це напружує! Бє...